Новини

МОНмолодьспорт рекомендує запровадити з вересня 2012 року проведення у навчальних закладах "години психолога" (лист № 1/9-488 від 04 липня 2012 року).

Матеріал психолога школи

Матеріал-презентація Журбенко О.М. "Як зробити батьків спільниками до єдиної мети"- див. вкладення ППС батьки.ppt

Матеріал-презентація Журбенко О.М. "Батькам майбутніх першокласників. Готовність дитини до навчання"- див. вкладення Батькам майбутніх першокласників.ppt

Матеріал-презентація Журбенко О.М. "Духовність та моральність особистості"- див. вкладення ППС Духовність та моральність особистості.ppt

Матеріал-презентація Журбенко О.М. "Складові компетентної та соціально адаптованої особистості"- див. вкладення ППС Компетентність.ppt

Батьківські збори у 5 класі

Консультація

«Як допомогти п’ятикласнику адаптуватися до нових умов навчання?»

План

1. Вікові особливості п’ятикласників.

2. Пам’ятка (нові навчальні вимоги – можливі нові труднощі).

3. 5 мов любові.

1. Вікові особливості п’ятикласників.

Упродовж одного-трьох місяців, відбувається процес адаптації, який не завжди позитивно позначається на успіхах дитини, його самопочутті та самосприйнятті. Для п'ятикласника все нове: і приміщення, і вчителі, і предмет, і діти, і вимоги, і... Це цікаво, але тривожно, хочеться бути розумним, активним і незалежним, а важко; хочеться бути активним і успішним у групі своїх однокласників, щоб кожен новий вчитель оцінив і побачив усе найкраще, що є в мені, адже я не гірше інших.

П'ятикласник стоять на порозі підліткового віку, який як правило починається десь у 10 - 11 років. Це час так званої підліткової фізіологічної кризи.

Підлітковий вік - один із найскладніших та найвідповідальніших періодів становлення й розвитку психіки людини. Це вік допитливого розуму, жагучого прагнення до пізнання світу,пошуку свого призначення в ньому, бурхливої активності, ініціативності, потреби в кипучій діяльності та творчості. Він характеризується багатьма суперечностями, різноманітними фізіологічними та психологічними змінами, кризами, зумовленими переважно невідповідністю між прискореним біологічним, фізіологічним дозріванням та відносним відставанням психологічного й соціального розвитку.

У цей час розпочинаються значні зміни функціональної активності

нервової та ендокринної системи, що забезпечує поступову докорінну

перебудову дитячого організму, яка зумовлює перехід від дитинства до

дорослості. Почуття «дорослості», яке приходить на зміну почутгю

дитячості», зумовлює основну суперечність підліткового віку.

Спробуємо з'ясувати, який він п'ятикласник? Що відбувається з ним в цей період?

· Неоднакове фізіологічне дозрівання дітей: ретарданти, акселерати, діти, які відповідають віковій нормі. На інтелектуальну сферу це не впливає, а відображається на міжособистісних стосунках. Розвивається низька самооцінка, з'являється почуття ізольованості, замкнутості, власної неповноцінності.

· Нерівномірно формується кров'яна система. [ Дуже витягуються кровоносні судини. Це впливає на стан здоров'я учнів: болить голова, серце, нерівномірний тиск, підвищена стомлюваність, зниження працездатності.

· У зв'язку з формуванням головного мозку в період з 5-7 клас

зменшується робота пам'яті. Дітям важче запам'ятовувати.

· Починається гормональний бум підліткового віку. Діти емоційно, збудливі, рухливі. Вони погано володіють своїми емоціями. Спостерігається різка зміна настрою.

· Під впливом інтенсивного функціонування залоз внутрішньої секреції збільшується збудженість центральної нервової системи підлітка, що виявляється у підвищеній дратівливості, надмірній образливості, нестриманості...

У підлітковому віці зростає значення дружби й міжособистісних стосунків у колективі однолітків. Вони намагаються знайти собі «справжнього друга».

Виникає велика потреба в тому, щоб саме батьки визнали їхню дорослість. Їм притаманна чутливість до будь-якої фальші, лицемірства, їхні почуття надзвичайно загострені.

5 мов любові

1. Слова підтримки, схвалення. Є діти, яким надзвичайно важливо чути слова на кшталт: «Яка ти розумна!», «Який ти гарний!», «Просто молодець!», «Я пишаюся тобою!», «Ти супер!» тощо. Слів підтримки, схвалення потребує кожна людина, але для тих, у кого ця мова любові є основною, вони просто необхідні, щоб відчувати себе улюбленим, потрібним, коханим.

2. Гарно проведений час. Змістовне дозвілля теж є неабияким виявом любові. Ми можемо годинами сидіти поруч, не відчуваючи при цьому справжньої близькості, адже бути поруч — ще не означає бути разом. Добре провести час разом — це повністю присвятити себе один одному. Звісно, не потрібно постійно дивитися одне одному у вічі. Можна займатися улюбленими справами, піти в кіно, до театру, прогулятися надворі. Важливо лише одне: щоб і ви, і дитина отримали від цього задоволення!

3. Подарунки. Дарувати та отримувати подарунки — це так чудово! А особливо для дитини, для якої подарунки є провідною мовою любові. Подарунки як матеріальні вияви любові цінні лише тоді, коли їх дарують щиро. Для людини, яка говорить цією мовою любові, вартість подарунка не така вже важлива, цінною є насамперед особлива увага того, хто дарує подарунок. Адже подарунки самі по собі ніколи не зможуть замінити справжньої щирої любові, але вони є дуже потужним символом її вияву.

4. Вчинки. Зробити щось хороше для людини, яку ми любимо, — це також є символом і вираженням нашої любові. Допомагати дитині з уроками, робити щось для неї (готувати улюблені страви, прасувати її речі) і відчувати при цьому радість — це найкращий вияв вашої любові до дитини, для якої вчинки служіння — головна мова любові.

5. Фізичний дотик. Обійняти, пригорнути, поцілувати, приголубити, взяти за руку — все це яскраві вияви любові, особливо для тих, хто спілкується саме цією мовою. Останні дослідження підтверджують необхідність і важливість дотику для нормального фізичного та психічного розвитку дитини. А для тих, для кого дотик є основною мовою любові, важливість обіймів, поцілунків та інших форм фізичного контакту неможливо перебільшити.

Як визначити основну мову любові своєї дитини?

Гарі Чепмен дає такі рекомендації:

1. Згадайте, як діти виявляють свою любов до вас.

2. Спостерігайте за тим, як діти виражають любов до своїх братів і сестер, друзів, учителів, дідуся та бабусі.

3. Діти часто про щось просять. Перегляньте зовнішні ознаки п'ятьох мов любові і спробуйте згадати якомога більше прохань, щоб ідентифікувати їх із певною мовою.

4. Протягом певного часу дайте дитині змогу вибирати між двома мовами любові. Намагайтеся зрозуміти причину, чому вона робить саме такий вибір, а відтак визначте ту мову любові, яку вона обирає найчастіше.

Слід зазначити, що кожній дитині для того, щоб вона відчувала себе улюбленою, необхідно, щоб до неї говорили всіма п'ятьма мовами любові. Не може бути щасливим малюк, якому, наприклад, ніколи не дарують подарунків, чи якого ніколи не хвалять і не підбадьорюють. Для задоволення емоційних потреб необхідні всі п'ять мов любові, хоча одна чи дві і домінуватимуть. Тож зрозуміти мову любові близької нам людини — надзвичайно важливо. Адже спілкуючись з іншим мовою, яку він розуміє та відчуває найкраще, ми зміцнюємо наші стосунки, оскільки дозволяємо йому відчути, що його люблять, поважають, цінують.

4. Пам’ятка (нові навчальні вимоги – можливі нові труднощі).

 У ваших дітей проблеми- переломний період, тому будьте особливо спостережливі, уважні та терплячі.

 У 5-у класі розширився обсяг матеріалу з основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час підготовки до уроків.

 Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.

 Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчити дітей міцно завчати окремі правила з математики, української мови, природознавства.

 Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Нехай удома вони виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.

 Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати прочитане.

 Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

 Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.

 Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя - прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.

 Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу.

 Пам'ятайте, клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина. Це залежить від кожного й від вас теж.

 Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

 Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.

 Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.

 Умійте ставити себе на місце дитини.

 Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - її перший ворог.

Батьківські збори у 5-7 класах

5 мов любові – шлях до порозуміння

1. Слова підтримки, схвалення. Є діти, яким надзвичайно важливо чути слова на кшталт: «Яка ти розумна!», «Який ти гарний!», «Просто молодець!», «Я пишаюся тобою!», «Ти супер!» тощо. Слів підтримки, схвалення потребує кожна людина, але для тих, у кого ця мова любові |Є основною, вони просто необхідні, щоб відчу­вати себе улюбленим, потрібним, коханим.

2. Гарно проведений час. Змістовне дозвілля

теж є неабияким виявом любові. Ми можемо годинами сидіти поруч, не відчуваючи при цьому справжньої близькості, адже бути поруч — ще не

означає бути разом. Добре провести час разом — це повністю присвятити себе один одному. Звісно, не потрібно постійно дивитися одне од­ному у вічі. Можна займатися улюбленими спра­вами, піти в кіно, до театру, прогулятися надворі. Важливо лише одне: щоб і ви, і дитина отримали від цього задоволення!

3. Подарунки. Дарувати та отримувати пода­рунки — це так чудово! А особливо для дитини, для якої подарунки є провідною мовою любові. Подарунки як матеріальні вияви любові цінні лише тоді, коли їх дарують щиро. Для людини, яка говорить цією мовою любові, вартість пода­рунка не така вже важлива, цінною є насамперед особлива увага того, хто дарує подарунок. Адже подарунки самі по собі ніколи не зможуть замі­нити справжньої щирої любові, але вони є дуже потужним символом її вияву.

4. Вчинки. Зробити щось хороше для людини, яку ми любимо, — це також є символом і ви­раженням нашої любові. Допомагати дитині з уроками, робити щось для неї (готувати улю­блені страви, прасувати її речі) і відчувати при цьому радість — це найкращий вияв вашої любові до дитини, для якої вчинки служіння — головна мова любові.

5. Фізичний дотик. Обійняти, пригорнути, поцілувати, приголубити, взяти за руку — все це яскраві вияви любові, особливо для тих, хто спілкується саме цією мовою. Останні дослі­дження підтверджують необхідність і важливість дотику для нормального фізичного та психіч­ного розвитку дитини. А для тих, для кого дотик є основною мовою любові, важливість обіймів, поцілунків та інших форм фізичного контакту неможливо перебільшити.

Як визначити основну мову любові своєї ди­тини? Гарі Чепмен дає такі рекомендації:

1. Згадайте, як діти виявляють свою любов до вас.

2. Спостерігайте за тим, як діти виражають любов до своїх братів і сестер, друзів, учителів, дідуся та бабусі.

3. Діти часто про щось просять. Перегляньте зовнішні ознаки п'ятьох мов любові і спробуйте згадати якомога більше прохань, щоб ідентифі­кувати їх із певною мовою.

4. Протягом певного часу дайте дитині змогу вибирати між двома мовами любові. Намагайтеся зрозуміти причину, чому вона робить саме такий вибір, а відтак визначте ту мову любові, яку вона обирає найчастіше.

Слід зазначити, що кожній дитині для того, щоб вона відчувала себе улюбленою, необхідно, щоб до неї говорили всіма п'ятьма мовами лю­бові. Не може бути щасливим малюк, якому, на­приклад, ніколи не дарують подарунків, чи якого ніколи не хвалять і не підбадьорюють. Для задоволення емоційних потреб необхідні всі п'ять мов любові, хоча одна чи дві і домінуватимуть. Тож зрозуміти мову любові близької нам лю­дини — надзвичайно важливо. Адже спілкуючись з іншим мовою, яку він розуміє та відчуває най­краще, ми зміцнюємо наші стосунки, оскільки дозволяємо йому відчути, що його люблять, по­важають, цінують.

Пушкарук І. П’ять мов любові – шлях до порозуміння // Психолог. – трав. - № 17. – 2011. – с. 17-18.

КОРЕКЦІЯ НАДМІРНОЇ ВПЕРТОСТІ

ПІДЛІТКІВ

Рекомендації батькам

Підлітковий та юнацький вік дітей — це час докорінних змін у свідомості та поведінці батьків. У стосунках зростає конфліктність — це сигнал того, що зрушення в психіці підлітка вже від­булися, а позиція батьків щодо сімейного вихо­вання залишилася тією самою. Виховні впливи, які були ефективними в дитинстві, уже втратили свою силу. Батькам негайно треба змінювати свою позицію) Інакше ви гальмуєте, штучно стримуєте розвиток дітей, а не сприяєте йому, хоча і мрієте бачити свою сина чи доньку дорос­лими і самостійними (а самі мимоволі постійно повертаєте їх у дитинство).

Пам'ятайте: що гостріша криза у стосунках з дитиною, то бурхливіше і швидше відбувається її розвиток. Так вона швидше стане дорослою, самостійною, відповідальною. Наберіться тер­піння! Усі складнощі — тимчасові.

Зміна позиці! батьків передбачає:

1. Визнання ними «почуття дорослості» (ново­утворення в психіці підлітка) та зміцнення його щоденними «підкріпленнями»! «Який ти в нас уже дорослий!», «Нарешті ми можемо поговорити на рівних!», «Ти доросла — тому вирішувати тобі!», «Тату, яка у нас ужедоросли донька!».

2. Невпинну передачу відповідальності за дедалі бурхливіший потік подій дитячого життя: подумайте і запишіть все сьогодні, за що віднині відповідає підліток, куди ви більше не бу­дете втручатися (шо вдягати, взувати, коли І шоїсти, коли і як прибирати власну кімнату, зачісувати волосся, чим прикрашати себе тощо).

3. Не нав'язування готових рішень у різних життєвих ситуаціях, а постійне стимулювання, спонукання дітей до власних рішень: «А як ду­маєш ти?», «Мені цікава твоя думка», «Я знаю, ти вже достатньо доросла, щоб приймати вива­жені рішення». У підлітковому віці ми, батьки, можемо тільки радити, а вирішувати мають самі діти. Якщо ж ви і далі намагаєтеся впливати на свою дитину, як і раніше, з авторитарної (суворої, вимогливої) позиції, «силовими ме­тодами», вимагаючи тільки слухняності, покірності, - отже, ви вчите власну дитину тільки підкорятися, а не мати власної думки і відстою­вати її. Ви заохочуєте надмірну залежність від вас І ніяк не сприяєте розвитку здорової свідомості. Ви ставитися до дітей як до своєї власності, а не до людини, яка має право рости і ставати неза­лежною, впевненою, бути собою. Наслідки та­кого виховання: брак впевненості в собі, низька самооцінка, несамостійність, безвідповідальність, залежна поведінка, страх перед труднощами, авторитетами, надмірна сприйнятливість до будь-якого впливу.

4. Зняття дріб'язкової опіки в питаннях, із якими дитина вже цілком може впоратися сама. Гіперопіка теж призводить до невпевненості в собі, безвідповідальності, безпорадності (адже своїми діями ви на кожному кроці ніби втлума­чуєте: «Ти до ладу сама не зробиш...»). Найефек­тивніший стиль виховання — демократичний, у якому встановлюються рівноправні, довірчі стосунки між батьками, дітьми.

5. Намагайтеся якомога менше читати моралі, установлювати заборони, давати вказівки, ка­рати, тиснути. Натомість краще виявляти спокій, терпіння, поблажливість. Навіть ціною деяких компромісів усіма силами душі старайтеся зберегти довірчі стосунки з дитиною підліткового юнацького) віку. Запам'ятайте це співвідношення - 1:7. Для нормального розвитку здорової істості на 1 заборону має припадати 7 дозволів; на 1 покарання — 7 схвалень, заохочень; на 1 негативну емоцію — 7 позитивних.

Щоразу, коли виникають суперечності, не ви­словлюйте своєї позиції, доки не покажете ди­тині, що розділяєте її думку: «Ти хочеш вдягнути нові джинси, тому шо тобі їх учора подарували?». Але спробуйте в цю фразу вкласти повагу і за­цікавленість, а не іронію чи осуд.

І тільки тоді, коли підліток відчує, що ви його зрозуміли і не засуджуєте, переходьте до викладу своєї позиції: «Я згодна, що обнову хочеться вдягнути одразу, але на вулиці зимно. Я хви­лююся за твоє здоров'я. Що нам робити?».

Хоч би що відповів підліток — не суперечте йому, доки не сформулюєте його думку і не отри­маєте підтвердження, що ви його правильно зрозуміли. Отже, перед кожним своїм вислов­люванням спочатку з повагою і зацікавленістю відтворюйте позицію дитини.

Можливо, вам вдасться знайти компроміс (на­приклад, вдягти під легкі джинси колготи чи під благеньку кофтинку — майку), а, можливо, й ні. Але своїм ставленням до розбіжностей у по­глядах ви зможете навчити дитину прислухатися до чужої думки, не втрачаючи водночас своєї: «Я поважаю твій вибір, хоча і не поділяю його». Це допоможе дитині не сприймати інакшу точку зору як загрозу своєму виживанню.

Уважно придивляйтеся до дитини, аналізуйте, що саме викликає в неї активний опір, змушує надто наполегливо відстоювати свою позицію. Найімовірніше, це саме блокування вами задо­волення найнагальнішої потреби підлітка — ви­знання його дорослості, самостійності.

Пам'ятайте слова відомого російського пси­холога І. Кона: «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми маємо навчити наших дітей об­ходитися без нас».

Учіть своїх дітей розпоряджатися свободою, дайте їм право на власні помилки, можливість проживати своє життя (не за вашим сценарієм), рости відповідальним, самостійним, незалежним, самодостатніми — тоді у вас буде менше підстав докоряти їм у невиправданій впертості та гру­бощах.

Карєва М. «Батькам упертих дітей» // Психолог. – трав. - №17. – 2011. – с. 15-16.

ВИХОВАННЯ ДИТИНИВЗАЛЕЖНОСТІ ВІДОСОБЛИВОСТЕЙїїТЕМПЕРАМЕНТУ

Інформаційнийлистокдлябатьків [1]

Враховуючи те, що нервова система у дітей пластична, ми можемо так відшліфувати особ­ливості темпераменту дитини, завуалювати всі недоліки, що головна роль дістанеться лише його сильним сторонам.

Як виховувати сангвініка?

Намагатись виробляти в нього стійкі інтереси.

■ Навчати терплячості, тому, що розпочату справу треба до­водити до кінця.

■ Якомога більше хвалити за моральність вчинків.

■ Викоріняти недбалість і по­верховість при виконанні завдан­ня.

■ Враховувати, що життєра­дісність, товариськість і оптимізм сангвініка здатні повернутись

іншим боком медалі і стати як джерелом легковажності, так і нестійкості даної дитини.

Як краще виховувати флегматика?

Намагатися виробляти до­питливість і зробити його ініціа­тивним.

■ Навчати, як правильно пе­реключати увагу при виконанні різних доручень і як розподілити раціонально час, аби не попасти в цейтнот.

■ Не дратуватися черепаша­чим темпам, а прискорювати їх, залучаючи ігрову діяльність, хоча б ігри навздогін.

■ Навчати повніше виражати емоції і почуття: як радіти, горю­вати, жаліти когось і бути добрим.

■ Намагатися розвинути на­вички спілкування і товарись­кості.

■ Грати з ним в ігри, де необ­хідні швидкість рухів, точність, спритність, і заохочувати, коли він виконує правила гри.

■ Будь-якими способами про­буджувати кмітливість і уяву ди­тини.

■ Слідкувати за тим, щоби він менше був інертним, в'ялим, весь час тормошити його, інак­ше в'ялість може перетворитися на лінощі, а рівність почуттів — у їх емоційну нужденність.

Як краще виховувати холерика?

■ Уповільнити темп його кру­жляння по життю, розставивши

на шляху різноманітні шлаг­бауми і непередбачені зупинки.

■ Скерувати енергію, що ллється через край, на корисні, потрібні справи.

■ Навчати обдумувати свої рішення, оцінювати запас своїх сил.

■ Виховувати наполегливість і стриманість, як потрібно воло­діти собою, аби не дратуватися.

■ У зародку блокувати будь-яку агресивність.

■ Необхідно добирати такі ігри, де закріпились би процеси гальмування і не було б надмір­ного збудження з боку нервової системи: спокійні, в яких усе за­лежить від уваги і потрібний міні­мум емоцій.

■ Не забувати, що безпосе­редність холерика найчастіше випливає у нетактовність і обра­жає людей.

■ Холерика необхідно навча­ти ввічливості і вимагати, щоб він таким став. Так, так, не вмовля­ти, а вимагати.

■ Холерика не варто вмовляти, він реагує зазвичай лише на батьківські вимоги.

Як краще виховувати меланхоліка?

Не потрібно вимагати від меланхоліка того, що для нього не можливо. Накази гальмують його діяльність.

■ Намагатися підтримати його, похвалити, бути з ним доб­рим і ніжним.

■ Скеровувати його лише на посильні завдання і допомагати їх вчасно втілювати.

■ Навчати, як потрібно пере­магати сором'язливість і несмі­ливість, викорінюючи невпевне­ність у собі.

■ Підтримувати його самостій­ність.

■ Виховувати в ньому ініціа­тивність, товариськість, довірли­вість і сміливість.

■ Навчати хоробрості і допо­магати позбутися страхів.

■У жодному разі, навіть з най­кращих міркувань, не лякати його.

■ Намагатися викликати яко­мога більше позитивних емоцій, використовуючи їх для спеціаль­ної ретуші негативних.

Прудка С. Виховання дитини в залежності від особливостей її темпераменту. // Соціальний працівник. – вересень. - №17. - 2006. – с. 27-28.

Як треба поводитися батькам обдарованої дитини?

- Зрозуміти й усвідомити її неординарність;

- Не ігнорувати унікальність потенціалу;

- Створити умови для заохочення таланту;

- Не проектувати на обдаровану дитину власних заохочень і інтересів

- Не змушувати надмірно захоплюватися улюбленою справою і не перевантажувати;

- Створити атмосферу творчості, не гасити інтерес;

- Тактовно делікатно допомагати;

- Учити програвати і не сприймати будь яку невдачу як трагедію;

- Навчити дитину бути якомога менш вразливою;

- Учити опановувати себе;

- Робити все можливе, аби дитина не занижувала свою самооцінку і водночас не виставляла надмірної обдарованості напоказ;

- Не прославляти її над іншими дітьми в сім’ї ;

- Якомога більше уваги приділяти фізичній активності;

- Урахувати індивідуальність

Воловодівська Ж. Робота з обдарованими дітьми. // Психолог. – червень. - №22-23. – 2011. – с. 28.

ПАМ'ЯТКИДЛЯБАТЬКІВ

Н.ЖИВАЄВА, практичний психолог ЗОНІ № 7, м. Житомир

ПІДГОТОВКА ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1. Частіше розмовляйте у присутності дити­ни про щколу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають ма­люка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи доньку найпростіших на­вичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше 9-ої годи­ни вечора, вставати о 7-й го­дині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (напи­сання паличок, кружечків, трикутників, квадратиків).

7. Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до кни­жок, олівців, зошитів, флома­стерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малю­ка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, по­баченого.

9. У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть за­охотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати виховате­ля, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

1. Поступове вироблення у дитини звички дотримуватися певного режиму дня.

2. Формування навичок самообслуговування (вміння самостійно готувати і прибрати робоче місце складати навчальне приладдя).

3. Розвиток навчальних навичок, навичок спілкування.

4. Організація позитивного емоційного спілкування дитини з учителем, вихователем.

5. Забезпечення міжособистісного спілку­вання дітей як однієї з найефективніших умов успішної адаптації до навчання у школі.

6. Забезпечення змістовної діяльності пер­шокласників з урахуванням індивідуальних інте­ресів кожної дитини.

7. Психолого-педагогічна просвіта серед батьків з питань полегшення адаптації до шко­ли (індивідуальні бесіди, консультації).

8. Проведення спеціальних ігор, спрямова­них на розширення кола спілкування, вироблен­ня впевненості, зняття тривожності та стресів.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

1. Вранці будіть дитину спокій­но, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте об­разливих слів.

2. Не підганяйте дитину, бо роз­рахувати час — це ваш обов'язок.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює та витрачає сили.

4. Збираючи дитину до школи; побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без зауважень: «Ди­вись, поводься гарно», «Щоб не було поганих оцінок!».

5. Забудьте вислів: «Яку оцінку ти сьогодні отримав?». Зустрічайте

дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запи­тань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після робочого дня). Коли дитина збуд­жена і хоче з вами чимось поділитися, вислу­хайте її.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай за­спокоїться, тоді вона все сама розповість.

7. Зауваження вчителя вислухайте не в присут­ності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаш­товувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна одразу сідати за виконання завдань, а 2—3 години має.

Живаєва Н. Пам’ятки для батьків. // Психолог. – берез. - № 12. – с. 15-16.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Діти від народження несуть у собі добрі на­міри — це великий закон. Але так само, як кожен аромат, навіть найкращий, не може довго насичу­вати простір, так і добрий намір розпорошується від різноманітних впливів. Дитина — не зла, але дуже швидко засвоює погане. З дрібниць можуть склада­тися погані звички, які можна назвати ворітьми зла.

2. Уся любов матері повинна бути творчою енергією, дуже спокійною, щоб не пригнічува­ти дитину, не обтяжувати. Малюк має рости, повною мірою розвиваючи свої здібності і дух.

3. Виховання — надзвичайно важливе: його живить усе піднесене і витончене. Батьки по­винні прагнути дати дітям уявлення про диво­вижний світ за допомогою високих, прекрасних образів. Виховання буде повним, якщо зможе піднести привабливість духовного, морального блага. Дбайливе виховання відкриває можливість правильної освіти. Родина повинна перейнятися розумінням величезної важливості освіти для сьогодення та майбутнього дітей.

4. Кожне маля приходить у земне життя з уже закладеним характером. Можна піднести сутність людини, але неможливо змінити її. Потрібно, щоб вихователі, вчителі, батьки усвідомили цю істину. Вони повинні, насамперед, розпізнати незмінну природу дитини і докладати зусиль для її вдосконалення.

5. Кожна мати, підходячи до колиски, не­хай спершу промовить формулу освіти: «Ти все зможеш!». Усвідомлення «все зможу» не є вихва­лянням, а лише усвідомленням своєї внутрішньої сили. Заборони непотрібні, краще переключити увагу дитини на щось привабливіше і корисне.

6. Після трьох років організм сприйнятливий до будь-яких впливів. Після семи років багато чого втрачено. Рука вихователя вже при першому кроці дитини повинна звернути її увагу на далекі світи, вказати на їхню безмежність.

7. Брутальність, неправда, глузування, зрада — неприпустимі.

8. Заохочуйте наслідування хороших справ дорослих.

9. Найкорисніше — вміти поєднати ніжність любові із суворістю обов'язку. Чиста, велика лю­бов народжує шляхетність духу, яка може пере­родити людину. Любов є Істиною. Радість є особ­ливою Мудрістю. Ласка є частиною Правди.

10. Убережіть дітей від усього помилкового, від поганої музики, лихослів'я, хибних цілей, самозакоханості. Прищеплюйте любов до без­перервного пізнання.

11. Потрібно вилучити всі слова-заперечення (поганий, неправильний, недолугий).

12. Невігластво — матір заперечення.

13. Не без причини людина народжується у певній країні і належить певному народу. Ди­тина від народження несе у собі обов'язок перед Батьківщиною. Той може краще служити люд­ству, хто зробить це з любові до Батьківщини.

14. Увагу слід розвивати змалечку. Потріб­но плекати спостережливість із перших днів, пам'ятаючи, що свідомість дітей живе з першої години.

15. У вихованні перше місце належить сприй­няттю краси. Людина повинна належати красі. Хто не знає шляхів краси, той не насмілиться звернутися до божественних висот.

16. Слід змалку засвоювати красу звуку. У кожній дитині закладена схильність до звуків, але без виховання вона спить. Маля має слухати прекрасну музику та спів. Особливо зараз, коли світ здригається від ненависті, необхідно відкрити вуха молодого покоління.

17. Грубість принижує людину, це морок неві­гластва. Чимдуж викорінюйте грубість, жорстокість не тільки в діях, але і в думках. Діти за своєю сут­тю — не жорстокі, поки не побачать жорстоку дію, яка ніби відкриває для них потік темного хаосу.

18. У випадку виникнення непорозумінь мовч­ки посидьте разом і подумайте. Незабаром зро­зумієте, наскільки корисне таке мовчазне роз­думування.

19. Навчіться бути терплячими без потурання і попусту. Вогнем серця намагайтеся пробудити до життя найкращі почуття дитини.

20. Головне - заговорити про духовне Шлях духу, як ніщо інше, розвиває свідомість і очищує життя. Дивіться на бесіди про духовне як на практичну вправу серця. Потрібно очищувати свідомість — це шлях до успіху.

21. Діти гостро сприймають яскраві людські риси. Дорослі часто не реагують на поняття ге­роїзму чи іронізують із цього приводу. Але дати люблять народних героїв. Вони захоплюються подвигами і мріють бачити себе на місці борців за правду. Не можна позбавляти малят цього джерела натхнення. Прекрасний подвиг назавжди осяє добром молоде серце.

22. Інтер'єр будинку також накладає відбиток на все життя дитини. Навіть найбідніше помеш­кання не ображає духовного почуття. Малята дуже чутливо ставляться до атмосфери в домі. Молитва краще живе в чистому будинку.

23. Уже в дитячому віці виявляються риси характеру і схильності, які слід вчасно розгледіти і розвивати.

24. У суперечках між батьками і дітьми до­рослі зазвичай нав'язують малятам гру за своїми правилами замість того, щоб спостерігати, куди спрямовується увага дитини.

Джуряк Г. Пам’ятка для батьків // Психолог. – трав.- № 20. – 2011. – с. 32.

ПОМИЛКИ БАТЬКІВ, ЧЕРЕЗ ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ ДІТИ

Сьогодні ми часто чуємо скарги батьків про некерованість, агресивність, непередбачуваність чи дурноголовість дітей. Батьки звинувачують кого завгодно, але не себе. А можливо, проблема — саме в них?

Звичайно, сучасні ЗМІ, новітні технології, молодіжні звички та мода справляють знач­ний вплив на дитячу свідомість, але глибинні основи цієї свідомості, її установки формуються в сім'ї. І якими вони будуть — залежить насам­перед від батьків.

Чимало вчених у всі часи наголошували на по­милках батьків у вихованні. Підсумувавши до­слідження психологів і думки батьків, ми ви­окремили найпоширеніші помилки:

1. Часте застосування погроз і фізичних по­карань.

Потрібно пам'ятати, що фізичне покарання — це крайній захід, який застосовують, коли інші не дали результату.

2. Невідповідність батьків власним моральним вимогам.

Не слід забувати, що першим прикладом для наслідування є самі батьки, їхня поведінка, вчинки.

3. Емоційне несприйняття певних рис харак­теру дитини, її почуттів, бажань.

У кожному рішенні, вчинку мають домінувати спокій та емоційна стриманість батьків.

4. Негайне виконання всіх бажань і примх дитини.

Найважче і чи не найголовніше в батьків­стві — це терпіння. Якщо ви не потурали заба­ганкам дошкільняти, то вам буде легше їх стри­мувати у старшому віці.

5. Надмірні вимоги до дітей.

У всьому потрібно дотримуватися «золотої середини». Постійний тиск і вимогливість ні до чого доброго не приведуть. Треба стимулювати дитину до виконання певних обов'язків, перш за все зацікавивши її цим. Можливо, спочатку ігровими моментами. «У грі дитина проникає у ті сфери життя, які поза грою їй недоступні» (Г. Костюк).

А потім і через мотивування користі тієї чи іншої діяльності.

6. Сварки між батьками.

Не слід вважати, що сварки між батьками — це проблеми самих батьків. Сварки безпосередньо впливають на дитину, на її психічний розвиток, а водночас і на фізіологічний. А тому перш ніж руйнувати стосунки, треба думати про наслідки цього для дітей.

7. Нерозуміння своєрідності особистісного розвитку кожної дитини. «...Не варто порівню­вати дітей одне з одним ні подумки, ні на словах. Краще приймати кожного таким, яким він є» (А. Романова).

Ми маємо пам'ятати про те, що всі люди різні, й можливо в чомусь ваша дитина гірша від інших, але неодмінно в чомусь і краща. Абсолютно не­гативних людей не буває.

8. Недостатній вияв любові до дитини.

9. Надмірна опіка.

Тут, знову ж таки, потрібно згадати про «зо­лоту середину», адже гіперопіка може зашкодити так само, як і недостатній вияв любові. Надмірна опіка не дозволяє дитині розвиватися, само­стійно адаптуватися до різних суспільних явищ. Треба пам'ятати, що батьки не в усіх ситуаціях можуть бути поруч, і дитина повинна вміти са­мостійно розмірковувати про свої вчинки і ви­рішувати.

Але і брак любові ще змалечку призводить до так званого «синдрому госпіталізму» — коли дитина замикається в собі, вважає себе нікому не потрібною, через що гальмується загальний розвиток. Згодом брак любові та уваги може перерости у «вседозволеність», через яку діти набувають негативних звичок і захоплень. А ще пізніше це може сприяти розвитку суїцидальних думок і спробам самогубства як вираження не­потрібності молоді суспільству.

Отже, батькам слід замислитися про пове­дінку _ власну і дітей. Можливо, ще не пізно щось змінити?..

Прилипко К. ПОМИЛКИ БАТЬКІВ, ЧЕРЕЗ ЯКІ СТРАЖДАЮТЬ ДІТИ

// Психолог. – трав. - № 17. – 2011. – с. 19.

Пропонуємо батькам підлітків правила взаємин, які допоможуть їм зберегти любов і повагу своїх дітей:

1. У самостійності дитини не варто вбачати загрозу.

2. Пам'ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

3. Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно? Зробіть так, щоб вона сама захотіла цього.

4. Не переобтяжуйте дитину опікою і конт­ролем.

5. Не створюйте «революційну ситуацію», а якщо вже створили, намагайтеся знайти комп­роміс.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ПІДЛІТКІВ

• Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

• Якщо дитину висміюють, вона стає замк­нутою.

• Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

• Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

• Якщо дитина росте в докорах, вона жити­ме з постійним «комплексом провини».

• Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших.

• Якщо дитина росте в чесності, вона вчить­ся бути справедливою.

• Якщо дитина росте у безпеці, вона вчиться довіряти людям.

• Якщо дитина росте у ворожнечі, вона вчить­ся бути агресивною.

• Якщо дитина живе у розумінні та добро­зичливості, вона вчиться знаходити любов у світі та бути ЩАСЛИВОЮ.

Левенець В. Проблеми підлітка у період адаптації до навчання: середня ланка школи. // Психолог. – вер. - № 35. – 2006. – с. 16.

Пропонуємо батькам підлітків правила взаємин, які допоможуть їм зберегти любов і повагу своїх дітей:

1. У самостійності дитини не варто вбачати загрозу.

2. Пам'ятайте, що дитині потрібна не стільки самостійність, скільки право на неї.

3. Хочете, щоб дитина зробила те, що вам потрібно? Зробіть так, щоб вона сама захотіла цього.

4. Не переобтяжуйте дитину опікою і конт­ролем.

5. Не створюйте «революційну ситуацію», а якщо вже створили, намагайтеся знайти комп­роміс.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ПІДЛІТКІВ

• Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

• Якщо дитину висміюють, вона стає замк­нутою.

• Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

• Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

• Якщо дитина росте в докорах, вона жити­ме з постійним «комплексом провини».

• Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших.

• Якщо дитина росте в чесності, вона вчить­ся бути справедливою.

• Якщо дитина росте у безпеці, вона вчиться довіряти людям.

• Якщо дитина росте у ворожнечі, вона вчить­ся бути агресивною.

• Якщо дитина живе у розумінні та добро­зичливості, вона вчиться знаходити любов у світі та бути ЩАСЛИВОЮ.

Левенець В. Проблеми підлітка у період адаптації до навчання: середня ланка школи. // Психолог. – вер. - № 35. – 2006. – с. 16.

Правила покарання

■ Покарання не повинне шкодити здоров'ю — ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

■ Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо ви зрозуміли, що занадто м'які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профіла­ктики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

■ За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.

■ Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

■ Покарали — пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку пере­горнуто. Про старі гріхи — ані слова. Не заважайте розпочати дитині життя спочатку.

■ Без приниження. Що б там не сталося, якою б не була прови­на, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви не­справедливі, дія покарання буде зворотньою.

■ Дитина не повинна боятися покарань, вона має боятися не вашого гніву, а вашої гіркоти.

Ружицька Н. Формування самосвідомості у молодших підлітків.// Психолог. – бер. № 10. – 2011.- с. 17.

Практичні рекомендаціїбатькам

гіперактивноїдитини

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

· виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

· пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінова­ність — не є навмисними;

· контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких пра­вил;

· не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

· будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

· реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, пов­торіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.)

· повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

· не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;

· вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:

· приділяйте дитині достатньо уваги;

· проводьте дозвілля всією родиною;

· не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять:

· установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів роди­ни;

· знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дити­ною завдання;

· зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду теле­візійних передач;

· уникайте по можливості значних скупчень людей

· пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

4. Спеціальна поведінкова програма:

· забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатне» до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;

· частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому" гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;

· складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт;

· виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

· не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

· не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;

· допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;

· не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;

· поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх роз­в'язувати.

Пам'ятайте: для дитини зі СДУГ найдієвішими є такі «засоби переконання»

· позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;

· заборона приємної діяльності, телефонних розмов;

· прийом «вимкненого часу» (ізоляція, лава штрафників, домашній арешт, дострокове відправлення в ліжко);

· просте втримання в «залізних обіймах»;

· позачергове чергування по кухні та ін.

Під час корекції поведінки дитини значну роль відіграє методика «пози­тивної моделі», яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігноруванні небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.

Пам'ятайте: СДУГ — це патологія, яка вимагає своєчасної діагностики й комплексної корекції (психологічної, медичної, педагогічної).

Класні години з психологом / уклад. Скворчевська О., Нурєєва О. Х.: Вид. група «Основа», 2009. – с.117.

ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ В СИСТЕМІ «БАТЬКИ - ДІТИ»

Мета: розкрити батькам основні причини їхніх проблем у стосунках із дітьми.

Завдання:

· пояснити, що за дітьми слід доглядати, турбуватися про них;

· розкрити суть спілкування «на рівних»;

· виявити важливість особистісно зорієнто­ваного спілкування;

· розкрити суть «Я»-повідомлень, «Ти»-по-відомлень;

· повправлятися у правильності викори­стання «Я»-повідомлень.

Проблеми стосунків між батьками та дітьми хвилюють суспільство вже не перше століття, бо те провалля, що існує між ними, нічим не­можливо заповнити. І те, що сварки і непорозу­міння виникають у вашій родині, — не означає, що вона нещаслива. Це природно, адже батьки завжди будуть батьками, а діти — дітьми. Але інколи атмосфера в сім'ї стає настільки напру­женою, що необхідно негайно переглянути свою поведінку як дітям, так і дорослим.

Кропива росте сама, а з культурними росли­нами доводиться поморочитися. Так і зі злом. Воно росте саме, а добро вирощують. Як до дикого сіянця прищеплюють пагін культурної яблуні, так і маленькій людині потрібно прище­пити хоча б бруньку з великого дерева людської культури, щоб вона змогла стати «Зі століттям нарівні».

Але й потім за деревцем треба доглядати — удобрювати, формувати крону, видаляючи зайві пагони, боротися зі шкідниками — одне слово, виховувати. Усі без винятку батьки і ма­тері хочуть дітям добра, але кожен розуміє його по-своєму й по-різному уявляє, як зрощувати це добро.

Однак навіть якщо люди сходяться в оцінці добра і зла (а більшість у цьому все-таки єдині), то в методах виховання розбіжності просто приголомшливі. Одні вважають, що достатньо годувати й одягати дитину, решта додасться. Інші проводять політику батога і пряника.

- лише батога, четверті — тільки пряника. П'яті — прихильники «вільного виховання», без певних моральних орієнтирів і обтежень. Шості прищеплюють чадам переконаність у їхній винятковості. Де ж орієнтир? І чи існує він?

Відсутність належного спілкування вносить неабиякий дисбаланс у стосунки батьків та дітей. Поки батьки майже весь день на роботі, а діти — у школі, спілкування не є можливим. Його, як правило, заміняють засоби масової інфор­мації: телевізор, магнітофон, комп'ютер, друзі. У такому середовищі цілком відсутня гармонія взаємин батьків і дитини.

Два важливі принципи здорових стосунків: рівності (на противагу цілковитій батьківській зверхності) та дружби. Тобто батьки не диктують свою волю егоїстично, не силують робити лише те, що їм до вподоби, не ставлять своїх дітей на сто сходинок нижче від себе. Навпаки, дають доцільну, врівноважену, а найголовніше — за­свідчену власним досвідом пораду. Якоюсь мірою такі стосунки можна описати як дружні, толе­рантні.

ЧИ ЧАСТО ВИ ГОВОРИТЕ СВОЇЙ ДИТИНІ:

«ЯКЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИШ, ТО Я ТЕБЕ

БІЛЬШЕ ЛЮБИТИМУ», «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ

ЗА ТЕ, ЩО...»?

Дуже важливим у взаємодії з дитиною є осо­бистісно зорієнтоване спілкування, яке свідомо і послідовно ставить у центр уваги дитину. Вихідний принцип такого виховання — без­умовне прийняття малюка таким, який він є, любов до нього за те, що він існує. Отже, можна висловлювати невдоволення діями ди­тини, але не дитиною як такою і не її почут­тями.

ЧИ НАМАГАЄТЕСЯ ВИ ЗРОЗУМІТИ

ПОЧУТТЯ, ПРИХОВАНИЙ ЗМІСТ СЛІВ

ДИТИНИ?

Чимало, якщо не більшість дитячих проблем, породжені болем, образою, страхом. У таких ви­падках найкраще — активно вислухати. Це теж «правильний» спосіб спілкування — зазвичай ми втішаємо, вмовляємо. Активно ж слухати -означає «повертати» дитині в розмові те, що вона повідомила, назвавши її почуття. Такий спосіб співчуття не залишає підлітка наодинці з його проблемами і часом дає чудодійні результати, оскільки негативні почуття (біль, образа), коли ї чітко визначити, розсмоктуються швидше -тина тепер сама просувається у вирішенні своєї проблеми.

ЯК ВИ ВИСЛОВЛЮЄТЕ СВОЄ

НЕВДОВОЛЕННЯ ТИМ, ЩО РОБИТЬ

ДИТИНА?

Важливо не приховувати власні почуття, го­ворити про них від першої особи, тобто го­ворити про себе, але не про поведінку малюка Ця не люблю...» замість «Ти поводишся...», «Мене дуже втомлює...» замість «Не галасуй...»). Такі «Я»-повідомлення не зачіпають дитячого са­молюбства і, висловлені не в наказовому тоні, без повчань, залишають за дітьми право самим при­йняти рішення. Дуже важливо сігівставляти свої очікування з можливостями дитини і не «при­власнювати» собі її емоційних проблем, адже вона рано чи пізно має стати самостійною й у сфері почуттів.

Давайте спробуємо разом перетворити «Ти»-повідомлення на «Я»-повідомлення. Важливо наприкінці «Я»-повідомлення вказувати мож­ливі варіанти зміни поведінки вашої дитини. Наприклад: «Мені неприємно, коЛи ти не при­бираєш за собою. Давай я тобі допоможу при­брати, а далі ти робитимеш це сама». Я пропоную вам кілька речень, перефразуйте їх за наведеною схемою.

1. Не заважай мені.

2. Ти робиш це неправильно.

3. Ти знову не поприбирав.

4. Не вмієш цього робити, то й не лізь.

5. Ти колись навчишся мити за собою посуд?

СКІЛЬКИ ЧАСУ НА ДЕНЬ ВИ ПРИДІЛЯЄТЕ СВОЇЙ ДИТИНІ?

Чільне місце серед проблем у родинах посідає брак уваги. Коли батьки замість того, щоб про­водити вечори зі своїми дітьми, залишаються на роботі допізна, а вранці знову зникають у свої фірми, компанії, магазини, у молодого поко­ління немає можливості отримати хоч трохи бать­ківської любові й опіки. Більшість виростає, по­чуваючись самотніми, дефективними, і страждає від депресій. Звичайно, соціальне забезпечення нашої країни не дозволяє більшості населення мати достатньо вільного часу, щоб проводити хоча б п'ять годин на день зі своїми дітьми, але, шановні батьки, не лінуйтеся після роботи по­цікавитися справами своїх нащадків, спробуйте дізнатися, через що вони переймаються і до чого прагнуть. Навіть за це вони віддячать сповна.

ЯК ЧАСТО ВИ ОБІЙМАЄТЕ, ЦІЛУЄТЕ

СВОЮ ДИТИНУ, ГОВОРИТЕ,

ЩО ЛЮБИТЕ її?

Є одне на диво просте правило, якого слід дотримуватися незалежно від віку дитини: спіл­кування буде плідним, якщо обіймати її 4, а краще — 8 разів на день. Щоб виявити гли­бинні причини дитячого щіву, злості, заздрощів, слід пам'ятати, що вони вторинні щодо почуттів болю, образи, страху, які виникають від незадово-лених потреб у любові, визнанні, повазі. В основі останніх лежать базові прагнення, виражені сло­вами «Я — хороший» (самооцінка), «Мене люб­лять», «Я можу». Фундаментом усієї цієї піраміди є відчуття внутрішнього добробуту (або проблем), що формується у дитини внаслідок нашого по­водження з нею. Відчуття проблемності — корінь усіх дитячих аномалій і трагедій. Пам'ятаймо, що покарання або самопокарання дитини лише псують її, а допомогти може тільки невсипуще плекати почуття самоцінності. «Плекати» — дуже гарне й точне слово. Це означає любити — розу­міючи і поважаючи, і вимагати — захоплюючись і люблячи.

Дотримуючись цих простих правил, ви не­одмінно покращите стосунки зі своєю дитиною, зможете розуміти її точніше. А вона — вас. Адже в сім'ї має панувати злагода, любов, повага, вза­єморозуміння... Починати слід із себе. Якщо ви запровадите такі стосунки у своїй сім'ї, то вам буде легше у спілкуванні з дітьми, вони йтимуть до вас за допомогою, а не шукатимуть її десь поза домом, цінуватимуть вас, допомагатимуть.

Тригук О. Проблеми спілкування в системі «батьки-діти» // Психолог. – січ. - № 2. – 2011. – с. 19-20.

Рекомендації батькам, які всиновлюють дітей

Інформація про адаптацію (звикання дітей)

Знайомство відбувається у дітей по-різному. Одні діти, знайомлячись, адаптуються з перших хвилин, інші звикають декілька днів .Ми спочатку рекомендуємо батькам спостерігати за дитиною, яка перебуває в групі серед інших дітей, це допомагає скласти своє уявлення про неї, більше дізнатися про дитину. Радимо при першому особистому знайомстві й спілкуванні декілька хвилин вивчити поведінку дитини.

Весь процес адаптації розділяють на три стадії: знайомство, регресія, звикання. Почати спілкування краще матері, тому що в установі переважно працюють жінки. Приготуйте заздалегідь іграшки. Дитина може відчувати стрес від незнайомих їй предметів, великих іграшок та тих, які голосно звучать. Особисті речі (сумки, валізи) потрібно забрати з поля зору дитини, тому що вони можуть бути джерелом інфекції. У перший день потрібно обмежити спілкування до 20-30 хв., щоб не перевтомлювати дитину.

Починати знайомство краще зі спокійного спілкування й зацікавлення дитини. Присядьте перед дитиною, будьте на одному рівні з нею, покажіть їй книжки, картинки, можна натягти на руку іграшку-рукавичку, показати невелику іграшку, повітряну кульку. Спостерігайте за реакцією дитини: якщо вона не плаче, але й не підходить до вас, почніть гру, запропонувавши їй іграшки. Нехай це зробить тато, дитина повинна перебороти власний страх і тривожність. Дайте дитині декілька хвилин, щоб вона самостійно обстежила іграшку або погралася з нею. Покажіть дитині, як можна гратися з іншими іграшками, для цього посадіть її за столик, щоб скоротити дистанцію.

Використовуйте не більше як 3-5 нових іграшок. Якщо дитина стомилася, необхідно забрати іграшки, дати можливість їй відпочити. Розкажіть дитині віршик, проспівайте пісеньку. Потім слухайте дитину мовчки, можливо, в цю хвилину вона почне розмовляти з вами. При відмові від гри й іграшок , але при спокійному стані й поведінці, потрібно використовувати емоційні активні ігри й спілкування. Закінчувати спілкування ми радимо спокійно (показом книжок, малюванням). При поверненні дитини в групу обов’язково подаруйте книжки, які їй сподобалися.

На другий день грайтеся з дитиною активніше й довше (30-40 хв.). Рекомендуємо використовувати рухові можливості дитини: візьміть дитину за руки з обох сторін, походіть разом з нею, побігайте, пострибайте. Дайте можливість дитині бігати, граючись з вами: гратися м’ячем, возити іграшки (але обов’язково потрібно робити перерву й відпочивати 5-10 хв.). Закінчувати спілкування потрібно так, як у перший день. На третій день запропонуйте дитині такі іграшки й ігрові набори, з якими вона може показати свої навички, ігрові вміння й активно поспілкуватися. Рекомендуємо для активної самостійної й спільної гри: пірамідки, кубики, пазли, ляльки, іграшковий посуд, одяг, меблі. Радимо використовувати не більше семи нових іграшок, міняти види ігор, продовжити час спілкування з дитиною до години тридцяти хвилин із обов’ язковою десятихвилинною перервою для спокійної гри й відпочинку через кожні пів-години. Закінчувати спілкування потрібно так, як у перші дні, тобто спокійно почитайте книжку, помалюйте або порозмовляйте з дитиною. При поверненні дитини в групу обов’ язково подаруйте іграшки, які їй сподобалися.

Що робити у складних випадках

· Звернутися до головного лікаря, щоб отримати допомогу лікарів і фахівців, якщо дитина надмірно збуджена, кричить, плаче, не приймає запропоновані іграшки й солодощі протягом трьох днів.

· Якщо дитина примхлива у перший день, часто плаче, не грається, рекомендуємо її віддати персоналу й прийти в інший час, після того, як дитина поспала або поїла.

· Не даруйте дитині іграшки в той день, коли вона неспокійна й плакала. Іграшки можуть викликати в дитини негативні спогади, спровокувати сльози.

Тіщенко І. Рекомендації батькам, які всиновлюють дітей // Психолог. – груд. № 48.- 2007. – с. 18.

Рекомендації батькам молодших підлітків

Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

Заохочуйте ініціативу.

Не перехвалюйте дитину, але і не забувайте заохочувати її , коли вона цього заслуговує. Пам’ятайте , що схвалення так само, як і покарання , має бути співвіднесене з учинком.

Не порівнюйте свою дитину з іншими. Порівнюйте її з самою собою ( тією, якою вона була вчора, і, можливо, буде завтра)

Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не вирішуйте за неї всіх проблем, але й не перевантажуйте її тим, що їй не до снаги. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від заробленого.

Уникайте крайнощів: не можна дозволяти робити все, що заманеться, але й не можна все забороняти. Чітко вирішіть для себе, що можна і що ні, узгодьте це з усіма членами родини.

Приділяйте дитині достатньо уваги ,нехай вона ніколи не почувається забутою. Хай щомиті відчуває, що ви любите її, не соромтеся зайвий раз приголубити, пожаліти. Нехай вона бачить , що бажана і важлива для вас.

А ще долучайте дітей до трудових сімейних заходів. Це допоможе відчути , що їм довіряють і цінують як серйозних партнерів.

Виявляйте глибоку цікавість до навчання ваших дітей. Допоможіть їм підготувати виступ або разом пройдіться по складних математичних правилах. Успіх у навчанні та інших справах підніме батьківський авторитет.

Намагайтеся помічати позитивні заміни в характері дитини, не забудьте висловити своє схвалення.

Говоріть дітям, якими ви хочете їх бачити , і вони будуть такими. Заохочуйте – це зміцнює почуття власної гідності.

І ще: не намагайтеся обдурити дитину! Можна обдурити шахрая, дурня, але дитину не обдуриш. Щоб бути в її очах авторитетною особистістю , батькам не обов’язково бути ідеальними. Але від вас потрібне терпіння!

Коли до дітей ставляться терпимо і справедливо , вони вчаться бути терпимими і справедливими до інших.

Коли дітям навіюють упевненість у собі , вони вчаться бути спокійними і впевненими.

Коли дорослі схвалюють вчинки дітей , ті вчаться цінувати себе.

Практика сімейного виховання свідчить, що досить часто батьки застосовують покарання (за низькі оцінки, за бешкет тощо) як спосіб контролю та корекції поведінки, але при цьому забувають, що покарання не повинно завдавати дитині морального приниження, ні фізичного страждання. Утискаючи почуття гідності, батьки виховують схильність до пристосування та поганих, негідних вчинків. Бездушні покарання породжують страх, а страх породжує хитрість і брехливість. Виникає замкнене коло.

Ружицька Н. Формування самосвідомості у молодших підлітків // Психолог. – бер. - № 10. – 2011. – с. 15-17.

Причини непорозуміння з підлітком.

Як знайти спільну мову

1. Уникайте конфліктів, щоб не провокувати свою дитину.

2. Зважайте на те, що дитина вже виросла і має право на свою думку, а грубіcть, можливо, - намагання звільнитися від вашої опіки.

3. Найбільше підлітки не люблять батьківських повчань – тому ефективнішою буде спокійна, ввічлива розмова без категоричних оцінок.

4. Батьківський авторитет для дитини повинен бути непохитним. Якщо дорослі демонструють нестримність, істерію, непослідовність - важко чекати від дитини кращої поведінки.

Підліток хочу відчувати себе дорослим, самостійним , його дорослість виявляється у поведінці всупереч волі батьків. Коли підліток відчуває, що його думку поважають, радяться з ним, підкреслюють його значущість у сім`ї і школі , тоді він акцентуватиме увагу на своїй дорослості інакшими способами, поважатиме думку близьких.

Підлітку необхідне переконання, що він не байдужий для дорослих, його розуміють і намагаються допомогти у складній ситуації.

Рекомендації щодо виховання

Як зберегти психічне здоров’я дитини (1 кл)

1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її завжди, за будь-яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, встановіть чіткі межі дозволеного і завжди не­ухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

2. Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути чиєюсь копією, зок­рема вашою. Тому не варто вимагати від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ва­ших здібностей і талантів: Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюй­те її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об'єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок. Частіше хваліть дитину за її досягнен­ня, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягнен­нями інших дітей.

4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, ви­правляючи свої помилки, дитина вчиться. Краще порадьте їй, як вчинити правильно, і обо­в'язково аргументуйте свої думки, розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

5. Ніколи не погрожуйте дитині, просто роз­кажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуй­тесь цього рішення, якщо вже ви його прийня­ли. Каяття дитини прийміть з радістю, з полег­шенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок уже зроблено, і покарання теж буде за­служеним. Покажіть і розкажіть дитині, як важ­ко вам тепер це робити, і радійте разом з дити­ною з того, що більше вам ніколи не доведеться її карати, бо вона зрозуміла свою неправоту.

6. Дотримуйтесь єдності вимог у сім'ї, інак­ше дитина навчиться пристосовуватись і обма­нювати.

7. Ніколи не з'ясовуйте стосунків у присут­ності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей. Не маніпулюйте дитиною у власних інтересах, особливо коли вона це бачить і чує.

8. Чітко встановіть права та обов'язки дити­ни у сім’ї (відповідно до її віку та можливостей! покажіть їй, що вона рівноправний член родини і також має право брати участь у сімейній раді.

9. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачен­ня. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви теж можете помилятися.

10. У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.

11. У конфліктній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я-висловлюваннями»:

Ти завжди кричиш на мене! — Я дуже хочу, щоб на мене не кричали, бо я тоді погано розумію, чого від мене вимагають.

Ти знову розкидав іграшки! — Я так втоми­лась на роботі, невже мені доведеться ще й іграш­ки складати?Здається, це твій обов'язок.

Ти не любиш мене! — Я знаю, що ти мене лю­биш, просто зараз трохи сердишся на мене, давай вибачимо один одному і помиримося.

Ти знову погано їси! — Невже я зовсім не вмію готувати ?Як шкода, що моя їжа несмачна...

12. Уникайте абстрактних висловів, що не описують конкретної ситуації:

— Скільки разів тобі казати!

— Ти знову...

— Коли ж ти навчишся?

— Ти все робиш не так!

13. Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням. Краще покажіть дитині гідний приклад. Адже дитина на підсвідомому рівні засвоює і копіює ваші правила поведінки та моральні норми. Дитина — ваше дзеркало.

14. Демонструйте оптимізм. Виражайте впев­неність у хорошому результату можливостях ди­тини — цим ви укріплюєте віру дитини в себе, спри­яєте її позитивному ставленню до світу і оточен­ня, зміцнюючи її психічне здоров'я» .

Левенець В. Проблеми адаптації шести річок до школи // Психолог. – вер. - № 35. – 2006. – с. 13-14.

РЕКОМЕНДАЦІЇПСИХОЛОГА відповідно до типу темпераменту дитини

УЧИТЕЛЮ ТА БАТЬКАМ ДИТИНИ-САНГВІНІКА

Вимоги мають бути максимально чіткими і справедливими.

Варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття потенціалу та здібностей у суспільно корисній справі.

Виявляйте довіру до сангвініка, підтримуйте його корисну ініціативу, закріплюйте віру у власні сили при подоланні труднощів.

Не варто давати доручення, пов'язані з три­валою монотонною діяльністю.

Допомагайте у формі відкритої дружньої під­тримки, поради.

Будьте максимально вимогливим, якщо дитина скоїть щонайменше порушення.

Пам'ятайте, що в дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, вона втомлюється від одноманітних занять, методів і форм роботи.

При виконанні завдань дорослий повинен використовувати додаткові стимули, аби домогтися завершення роботи.

Коли дитина неякісно виконала завдання, нехай переробить його ще раз.

Формуйте стійкі інтереси. Не дозволяйте частих змін видів діяльності. Розпочату роботу навчіть виконувати до кінця. Змалечку вироб­ляйте стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямова­ність, звичку сумлінно завершувати справи.

Навчіть дитину цінувати дружбу з давніми то­варишами, використовувати свої лідерські риси в колективі. Залучайте до організації вечорів, диспутів та інших суспільно корисних заходів.

УЧИТЕЛЮ І БАТЬКАМ ДИТИНИ-ХОЛЕРИКА

Не гальмуйте активності дітей у формі прямої заборони.

Не задовольняйте їхніх примх заради того, щоб вони не знервувалися.

Раціонально використовуйте енергію ди­тини, переключаючи з одного виду діяльності на інший.

Ніколи не підвищуйте голосу, не вдавайтесь до залякування. Холеричні діти потребують так­товної допомоги та співчуття при ускладненнях.

Спілкуйтеся спокійно, але впевненим тоном. Варто уникати різних емоційних реакцій, спря­мованих безпосередньо на учня. Краще впливати опосередковано, через колектив.

Постійно оберігайте нервову систему дитини, обмежуйте впродовж дня ігри, заняття, які при­зводять до збудження.

За дві години до сну пропонуйте спокійні ігри, види занять.

Категорично забороняється карати дитину-холерика статичним положенням тіла («постій біля мене», «будеш сидіти на стільці»).

Необхідно пропонувати такі види діяльності, які б формували і розвивали довільну увагу та сприяли закріпленню в нервовій системі про­цесів гальмування (настільні ігри, лото, шахи, до­міно, шашки, різні види художньої творчості).

Виявляйте зацікавлене розуміння душевного стану дитини, тактовно запобігайте «зривам»; ураховуйте мотиви вчинків, залучайте до активної діяльності, пов'язаної з виявом ініціативи.

Холерика важливо виховувати добрим, спів­чутливим, турботливим, оскільки цей тип дуже схильний до агресивності.

УЧИТЕЛЮ І БАТЬКАМ ДИТИНИ-ФЛЕГМАТИКА

Слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку треба ви­конати, здійснювати докладний інструктаж (що, коли, в якій послідовності?).

Не карайте за повільність, не звинувачуйте в тупості, некмітливості. Наслідки такого став­лення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, формується занижена самооцінка через постійні невдачі.

Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів учня. Залучайте його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції та зміцнює віру у власні сили.

Необхідно уникати демонстративних дору­чень, пов'язаних із високим темпом діяльності.

Під час читання художніх творів, у процесі гри флегматика слід на життєвих прикладах ознай­омлювати з різновидами почуттів та емоцій, на­вчати правильно виявляти їх у відповідних ситуа­ціях: співчувати, радіти тощо. Допомагайте йому займатись аутотренінгом та самовихованням.

Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, не­помітно допомагати у складних справах.

Необхідно проводити спеціальні ігри, роз­вивати мислення, почуття, уяву. Навчіть флег­матика правильно переключати увагу під час ви­конання завдань і раціонально розподіляти час.

УЧИТЕЛЮ І БАТЬКАМ

ДИТИНИ-МЕЛАНХОЛІКА

Завжди дотримуйтеся принципу поступо­вості.

Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розу­міння почуттів дитини.

Пам'ятайте, що меланхолік не витримує сильних подразників, дуже довго і хворобливо адаптується в колективі дітей.

Прагніть викликати позитивні емоції, про­явити максимум доброти, Тактовно, глибоко й зацікавлено проникайте в духовний світ ме­ланхоліка. Морально підтримуйте і зміцнюйте віру у власні сили, виявляйте розуміння його ду­шевного стану.

Не підвищуйте голосу, не кричіть, не вису­вайте надмірних вимог до дитини.

Розвивайте комунікабельність у процесі гри.

Необхідно вчасно, кілька разів приходити на допомогу дитині у процесі виконання завдань, схвалювати, підтримувати найменший прояв ак­тивності.

Виховуйте волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі.

Періодично організовуйте для меланхоліка «ситуації успіху».

Змалку навчіть планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і балансувати добову й тижневу тривалість праці та відпочинку, інакше можливе нервове та фізичне виснаження вна­слідок хронічної перевтоми або ж формування відрази до праці, апатія.

Веленко А. Темперамент школяра й успішність навчання.// Психолог. – лют. - № 5. – 2011.- с.9.

Спілкування протягом дня

■ Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні , не вживайте образливих слів.

■ Не підганяйте, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили — гріха дитини у цьому немає.

■ Відправляючи дитину до садочка, побажайте їй успіхів, ска­жіть декілька лагідних слів, без подібних застережень: «Дивись, поводь себе гарно!», «Щоб не було зауважень!» тощо.

■ Забудьте фразу: «Чи був ти чемний?». Зустрічайте дитину спо­кійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (зга­дайте, як вам важко після важкого робочого дня). Коли дитина збу­джена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багате часу.

■ Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

■ Зауваження вихователя вислуховуйте не в присутності дити­ни. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

Приспілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре поводитись, то...». Часом умови ставляться важкі, і тоді ви можете опинитися у непривабливому світлі.

■ Протягом дня знайдіть /постарайтесь знайти/ півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

■ У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вихователем, психоло­гом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знай­дете багато корисного.

■ Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує: головний біль, поганий стан. Найчастіше — це об'єктивні показники втоми, перевантаження.

■ Знайте, що навіть діти 7—8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денну напругу, допоможе спокійно за­снути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день, і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичли­вим ставленням. Чекати якогось дива від дитини, радісних пори­вань душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочуючи її.

Романовська Діана. Технології роботи з батьками. – К.: Главник, 2007.

Як допомогти тривожній дитині

Рекомендації батькам

1. Спілкуючись з дитиною, не підривайте авторитет інших значи­мих для неї людей. (Наприклад, не можна говорити дитині: «Багато ваші вчителі розуміють! Бабусю краще слухай!»)

2. Будьте послідовні у своїх діях, не забороняйте дитині без усяких причин те, що ви дозволяли раніш.

3. Враховуйте можливості дітей, не жадайте від них того, чого вони не можуть виконати. Якщо дитині важко дається який-небудь навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть їй і надайте підтримку, а при досягненні навіть найменших успіхів не забудьте похвалити.

4. Довіряйте дитині, будьте з нею чесними і приймайте такою, якою вона є.

5. Якщо з яких-небудь об'єктивних причин дитині важко учитися, виберіть для неї гурток по душі, щоб заняття в ньому приносили їй радість і вона не почувала себе не такою як інші.

6.Не порівнюйте дитину з оточуючими людьми.

7.Частіше використовуйте тілесний контакт (обійми, поцілунки).

8. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

9.Частіше звертайтеся до дитини на ім’я.

10. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому при­кладом для дитини.

11. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.

12. Використовуйте покарання лише в крайніх випадках.

13. Не принижуйте дитину, караючи її.

14.Якщо батьки незадоволені поведінкою і успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй в любові і підтримці. Нехай вона живе в атмосфері тепла і довіри, і тоді проявляться всі її численні таланти.

Як готуватися до іспитів

Іспити, як і більшість явищ життя, – явище перехідне. Коли вони закінчуються, з'являється відчуття свободи, забуваються сльози, нервування, повертається спокійний сон. Але ж можна скласти іспит і з меншими втратами для власного здоров'я, отримати добрі оцінки й чекати наступного іспиту без страху та безсонних ночей.

Психологи розцінюють іспит як:

«перетравлювання» значного обсягу інформації, яке пов'язане з великим навантаженням на мозок;

серйозне емоційне напруження і велике навантаження на нервову систему;

оцінювання не лише знань дитини, а й її особистості.

Найоптимальніший варіант підготовки до складання іспитів (за Іриною Науменко)

Розпорядок дня

Харчуватися слід три-чотири рази на день. Мед, горіхи, молочні продукти, риба, м'ясо, овочі та фрукти забезпечать баланс необхідних вітамінів і мінералів в організмі й відновлять енергетичні витрати.

Нормальний здоровий сон і відпочинок зменшать навантаження на нервову систему. Не варто відмовлятись од звичних занять спортом – це буде своєрідним відпочинком.

Слід пам'ятати про біоритмо-логічні особливості: «сова» неефективно працює о 6 – 8 год ранку, а «жайворонок» навряд чи буде працездатним до 2 – 3 год. ночі. В усіх людей рівень біологічної активності знижений із 17 до 18 години.

Можна вживати тонізуючі препарати, наприклад, із женьшеню чи елеутерококу. Каву краще пити вранці й небагато, лише для того, щоб прокинутися (для тих, хто звик саме так розпочинати свій день). Кава підсилює нервовість і тривожний стан у невпевнених собі людей. Заспокійливі медичні препарати зовсім не потрібні, їх можна вживати лише за призначенням лікаря.

Правильна організація вивчення навчального матеріалу

Спочатку слід переглянути весь матеріал і розподілити його таким чином: якщо треба вивчити 100 питань за чотири дні, то в перші два дні вивчається 70% усього обсягу, третього дня – решта, четвертого – повторюють вивчене. При цьому складні теми варто чергувати з простішими – не обов'язково вчити всі питання поспіль.

Є й деякі психологічні закономірності, які слід враховувати.

Найкраще запам'ятовується інформація, викладена на початку і наприкінці тексту. Середина зазвичай швидко «вилітає» з голови. Тому під час запам'ятовування та повторення слід приділити увагу середині тексту.

Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередившись на змісті. Інформація після її «завантаження» в мозок, якщо її не повторити, утрачається на 20 – 30% упродовж перших 10 год. Щоб цього не сталося, слід прочитати текст, повторити його вдруге, через 20 хв – утретє, а через 8 – 10 год. – учетверте, і ще раз – через добу.

Тільки після цього можна бути впевненим у тому, що інформація міцно «оселилася» в голові.

Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, відчуваєш, що колись це все бачив, читав, отож вирішуєш, що витрачати час на це питання не варто й можна переходити до наступного. Насправді ж це – несвідомий самообман. І якщо не вивчити уважно те, що здається таким знайомим, на іспиті можна не відповісти на таке «знайоме» запитання.

Запам'ятати можна найкраще, якщо знати, що є «найближчим»: текст, рисунок, логічна схема.

Слід спробувати знайти щось цікаве у найнуднішому матеріалі, адже цікаве запам'ятовується набагато легше.

Можна готуватися до іспитів удвох, адже одна голова добре, а дві – краще. Підготовка до іспиту вдвох має свої переваги, якщо поставитися до цього серйозно й сумлінно. Учити разом не варто, а от повторювати навіть бажано. Це краще робити напередодні іспиту.

Готуватися можна й так: перший день – самостійне вивчення, другий – повторення й переказування один одному. Було б добре розділити теми за інтересами, за складністю, за ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий раніше не вивчив.

Розповідати треба чітко, детально, емоційно. Можна проводити «репетиції» перед іспитом і наодинці: ставити собі запитання, уголос відповідати, привчатися слухати своє мовлення.

Шпаргалка — річ потрібна Використання шпаргалок на іспиті найчастіше закінчується дуже сумно. Вони потрібні лише тим, хто краще запам'ятовує матеріал при конспектуванні, – викладений коротко (у вигляді тез), він краще тримається у па­м'яті. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а от брати на іспит не варто.

«Спокійно, тільки спокійно» .Так завжди в екстремальних ситуаціях казав Карлсон. Слід скористатися його порадою. Адже нервують завжди ті, хто погано знає матеріал. Ті, хто зовсім нічого не знає, зазвичай спокійні. Ті, хто знає матеріал добре чи на середньому рівні, нажахані до останньої хвилини, поки не отримають оцінку. Щоб подолати свій страх, можна розповідати самому собі вивчений матеріал, начебто на іспиті. Уявіть складну ситуацію на іспиті й знайдіть із неї вихід. Поставте самі собі підступні запитання й дайте на них відповідь –переборіть свій страх ще до іспиту. Згадайте випадки свого успіху, подумки відчуйте їх іще раз.

Спробуйте вдатися до аутогенного тренування. Налаштуйтеся на те, що «у мене все вийде» й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладання у складний момент, хоч це й нелегко. Згадайте про почуття гумору – іноді воно виявляється і в екзаменаторів.

Складіть план відповіді на іспиті – це теж заспокоює.

Бажаємо вам якнайкраще здати іспити!

Правила покарання

■ Покарання не повинне шкодити здоров'ю — ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

■ Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо ви зрозуміли, що занадто м'які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профіла­ктики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

■ За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.

■ Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

■ Покарали — пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку пере­горнуто. Про старі гріхи — ані слова. Не заважайте розпочати дитині життя спочатку.

■ Без приниження. Що б там не сталося, якою б не була прови­на, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви не­справедливі, дія покарання буде зворотньою.

■ Дитина не повинна боятися покарань, вона має боятися не вашого гніву, а вашої гіркоти.

Спілкування протягом дня

■ Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні , не вживайте образливих слів.

■ Не підганяйте, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили — гріха дитини у цьому немає.

■ Відправляючи дитину до садочка, побажайте їй успіхів, ска­жіть декілька лагідних слів, без подібних застережень: «Дивись, поводь себе гарно!», «Щоб не було зауважень!» тощо.

■ Забудьте фразу: «Чи був ти чемний?». Зустрічайте дитину спо­кійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (зга­дайте, як вам важко після важкого робочого дня). Коли дитина збу­джена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багате часу.

■ Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

■ Зауваження вихователя вислуховуйте не в присутності дити­ни. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

Приспілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти будеш добре поводитись, то...». Часом умови ставляться важкі, і тоді ви можете опинитися у непривабливому світлі.

■ Протягом дня знайдіть /постарайтесь знайти/ півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

■ У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вихователем, психоло­гом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знай­дете багато корисного.

■ Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує: головний біль, поганий стан. Найчастіше — це об'єктивні показники втоми, перевантаження.

■ Знайте, що навіть діти 7—8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денну напругу, допоможе спокійно за­снути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день, і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичли­вим ставленням. Чекати якогось дива від дитини, радісних пори­вань душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочуючи її.

Поради батькам першокласників

Хотілося б повести розмову не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів і, ще важливіше, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, частіше за все нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «добрими намірами». Але, якими б не були випра­вдання, наше роздратування, крики, з'ясування стосунків, пока­рання — все це додаткові стресові ситуації, це постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяємо ми дітям, тим вищий батьківський рівень дома­гань, тим більша надія і бажаніша нагорода — відмінні оцінки...

Велике значення для психічного та фізичного здоров'я вашої Дитини має правильний режим дня. Декілька порад щодо цього питання:

◄12 годин сну з урахуванням обіднього (1—1,5 год.) для поновленнясил.

◄ Після школи не спішіть садити дитину за уроки, необхідно 2—3 години відпочинку (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків — з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезуль­татні, завтра доведеться все починати спочатку.

◄Не примушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хвилин занять необхідні 10—15 хвилин перерви.

◄Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давай­те можливість працювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон та підтримка («не хвилюйся, все вийде», «давай розбиратися разом», «я тобі допо­можу»), похвала, навіть якщо щось не виходить, необхідна. Не акцентуйте увагу на оцінках («недарма з письма в тебе одні «2» та «З»).

Якщо ви будете дотримуватись цих побажань у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною. Успіхів вам!

Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання

■ Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше Ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідаль­ності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу на­вчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за само­стійне розпізнавання помилок.

■ Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Допоможіть їй завдяки підказками, такими як, наприклад, вказівка на довідники, знахо­дження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв'язання. Але не подавайте саме розв'язання. Не спону­кайте свою дитину тільки до одного шляху розв'язання.

■ Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.

■ Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (за­охоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж повчанням, нагадуваннями і іншими покараннями. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою (дев'ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могла б бути справжня дванадцятка). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як ви­знанням здобутку (ефективності).

■ Не ставте перед своєю дитиною надмірні вимоги. Не робіть їх суворішими, ніж вимоги вчителів.

■ Будьте, як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, напри­клад, бачить своїх батьків, які читають, швидше сама вхопить кни­гу, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

■ Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчи­телів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Сприяння ефективній самоорганізації при виконанні домашнього завдання

◄ Аналіз завдання: Що насправді потрібно зробити? Сформу­люй це ще раз своїми словами.

◄ Аналіз матеріалу: Що мені потрібно для виконання завдання? Що я вже маю?

◄Аналіз мети: До чого я прагну? Як я можу цього досягти? Від чого я можу відмовитись?

◄ Аналіз конфлікту (протиріччя): Чому я не можу піти далі1? Що мені заважає? Що я мушу змінити?

◄ Формулювання часткових (проміжних) цілей: Який крок на­ступний? До цього моменту все правильно! Тепер я вже повністю зорганізований!

◄Переборювання фрустрації (краху надій): Помилку можна виправити! Я буду старанно працювати!

◄ Вимога до розподілу часу: Одна маленька перерва не може зашкодити! Я зроблю це, я маю час!

◄ Оцінювання часткових (проміжних) результатів: Я це зробив! Мені це добре вдалося!

Причини конфліктів підлітків з батьками:

◄ відмінності у рівні досвіду дітей та дорослих;

◄ відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

◄ відсутність чітких правил, що структурують послаблення ба­тьківської влади у підлітковий період;

◄ психологічні і соціальні відмінності між батьками і дітьми;

◄ перевантаження та напруження як результат соціальних та культурних перетворень.

Пам'ятка щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

■ Емоції виникають у процесі взаємодії з оточуючим світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на ті чи інші ситу­ації і явища зовнішнього середовища.

■ Не існує поганих і гарних емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів орга­нізації емоційної сфери.

■ Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоції.

■ Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

■ Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, проявляти свої почуття.

■ Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зро­бити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

■ Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а, перш за все, їх інтенсивність. Надлишок однома­нітних емоцій викликає негативні явища.

■ Для профілактики емоційної напруги доцільно спеціально включати дитину в різні види діяльності. Корисним для розрядки емоційної напруги є застосування гумору.

■ 3 метою ліквідації хворобливих емоцій, потрібно спрямовува­ти їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи занят­тя танцями.

■ Ефективність навчання дитини оволодінню своїми емоцій­ними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлен­ня до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, Учнівської самооцінки.

РЕКОМЕНДАЦІЇБАТЬКАМ

1. Якщо ви бажаєте здоров'я своїм дітям, необхідно побудувати весь побут у сім'ї за принципами здорового способу життя:

а) живіть у певному режиму праці, відпочинку, харчування, а саме: вчасно лягайте спати, харчуйтеся;

б) починайте день з посмішки та фіззарядки;

в) облиште курити, вживати алкоголь при дитині;

г) залишайте за порогом дому роздратованість цінами, урядом, керівниками і підлеглими, невдачами і поганим самопочуттям, бо все це непомітно передається членам вашої родини. Відбувається поступове накопичення стресової енергії, яка виснажує нервову систему, порушує роботу всіх систем організму, знижує його захисні функції;

д) не ставайте рабами телевізора, особливо у вихідні. Знаходьте час для спілкування з природою. Це допоможе відновити нервову енергію, підвищити імунітет. Пам'ятайте, що вигляд хворобливої людини пробиває біоенергетичний та психологічний захист інших;

є) дуже добре, якщо ви захоплюєтесь спортом, це допоможе залучити до здорового способу життя і дитину;

ж) пам'ятайте, що всі ваші звички - це не більш ніж стереотипи, що створюють оманливе відчуття комфорту. Ваші нові звички, для набуття яких потрібні вольові зусилля, принесуть вам і вашим дітям щастя повнокровного, здорового життя, пода­рують комплекс нових відчуттів.

2. Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою (а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:

а) ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім'ї і для сім'ї;

б) ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини, прогнозуйте результат. Страх невдачі не повинен обмежувати

творчість і ініціативу;

в) ніколи не виносьте «сміття з хати»;

г) не поділяйте працю в сім'ї на «жіночу» і «чоловічу». У цьому запорука виховання почуття обов'язку стосовно будь-якої праці, необхідність якої висуває життя»

З Якщо ви хочете бачити своїх дітей здатними збудувати мі сім'ю, бути щасливим у ній, подарувати вам вдячних і культурних онуків, то:

а) будьте витримані та спокійні у родинному колі, зберігайте! доброзичливий, інтелігентний тон спілкування;

б) приділяйте своїм дітям максимум уваги у вільний від робочі час, співпереживайте разом з ними, створюйте атмосферні абсолютної єдності інтересів у сім'ї;

в) з підкресленою повагою ставтесь до дружини (чоловіка), постійно підносячи в очах своїх дітей культ жінки, матерії (батька — глави сім'ї, добувача) . Уникайте суперечок, конф­ліктів, скандалів, навіть критики в присутності дітей;

г) обов'язково проводьте сімейні свята — це психологічне обґрун­тування сім'ї як джерела єдності і радості!

4. Якщо ви хочете бачити своїх дітей культурно розвиненими особистостями, то:

а) не шкодуйте часу, коштів для спільного культурного відпочинку зі своїми дітьми. Людина багата насамперед у своїй емоційній сфері. Не збіднюйте життя обмеженням матеріальних та фізіологічних потреб, адже життя дається лише один раз;

б) знаходьте час читати самі і залучайте до книжкової премудрості; дітей. Діліться враженнями з дітьми;

в) цікавтесь успіхами дитини в образотворчому мистецтві, хо­реографії, співах;

г) було б непогано, якби у дитини з'явилося хобі. Дуже добре, якщо захоплення дитини успадковується від батьків, тоді ваш син або донька — назавжди ваш друг і спільник, а ви для них — високий авторитет.

5. Якщо ви НЕ бажаєте бачити своїх дітей безпринципними, то: в жодному разі не дозволяйте собі займатися в присутності ваших дітей плітками, критиканством на адресу своїх родичів, знайомих, клієнтів, учителів. У дитини виникає підсвідоме, а тому неймовірно стійке переконання, що світ складається з обдурювачів і кретинів. Нігілізм і дворушництво увійдуть у плоть і кров ваших дітей, і цього вони ніколи не з можуть! приховати та будуть позбавлені любові і підтримки оточення, набудуть слави жовчних і неприємних людей, а у підсумку-людей нещасних.

Звичайно, ілюзії небезпечні, однак зневіра у людях-страшніше, бо ілюзії нас підводять іноді, а зневіра отруює життя щохвилини.

Особливо неприпустиме розвінчування учителя, який з усіма свої­ми недоліками намагається навчити хорошого. Якщо батьки навіюють своїй дитині недовіру до вчителя, дитина робитиме протилежні вис­новки навіть з того, що є правильним з усіх точок зору.

6. Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина зростала милосердною, приділяйте максимум уваги власним батькам, особливо коли вони хворіють або заслабли: не залишайте їх без турботи і допомоги, прикрашайте їхню самітність своєю присутністю, ласкою. Робіть це разом з дітьми.

Таким чином, вся система виховання в сім'ї повинна будуватись лише за двома принципами:

1.Ваш власний стиль і поведінка мають відповідати вашому ідеалу у вихованні.

2. Відповідно до вашого ідеалу ви повинні забезпечити такі умови, за яких різні види корисної діяльності поступово сформують особистість з вашої дитини.

Баришполь С. В. Посібник практичного психолога: психодіагностика, тестування, розробки уроків психічного розвитку. – 2-ге вид. – Х.: Вид група «Основа», 2009. – с. 49.

Рекомендації батькам як попередити дитячу наркоманію

Тільки довірчий контакт може сприяти тому, що надалі ваша дитина також звіритися вам. І тільки через повагу і підтримку ви можете допомогти один одному вирішувати свої проблеми.

Щоб попередити девіантну поведінку і зловживання токсичними речовинами в дітей і підлітків . необхідно дотримуватися таких правил виховання:

  1. Щодня поводьтесь так, аби максимально сприяти здоровому вибору вашої дитини .
  2. Виховуйте в дитині незалежність. Навчить її саму приймати рішення й відповідати за них . Якщо дитина бачить, що «всі так роблять» . їй буде набагато легше переконатися втому, що вона так само повинна вживати наркотики.
  3. Хваліть дитину : за добре виконану роботу, за спроби зробити щось важке, навіть за старання. Якщо критикуєте , то критикуйте вчинок, а не людину. Якщо ми більше хвалимо. Ніж критикуємо, у дитини розвивається почуття впевненості і собі. І вона вчиться покладатися на себе й свої відчуття.
  4. Будьте завжди готові обговорити з підлітком гострі для нього питання. Діти повинні знати, що завжди можуть звернутися до своїх батьків за надійною інформацією й допомогою.
  5. Цікавтеся справами і захопленнями своєї дитини. Познайомтеся з її друзями й заохочуйте її до контакту з різними групами підлітків. Якщо одна з груп почне примушувати підлітка спробувати наркотики, він зможе піти в іншу, а не залишиться самотнім.

Коли батьки довідуються про те що їх дитина захоплюється наркотиками, вони часто панікують і реакція коливається від провини до злості. Але ні пасивні ні агресивні методи не допоможуть вашій дитині. Якщо вже так трапилося. Що вона спробувала наркотики. Варто пам’ятати дві речі:

- експерименти далеко не завжди розвивають залежність;

- можна використати свій батьківський вплив, аби експерименти не переросли у звичку.

За даними всеукраїнського опитування, 14% 15- річних підлітків викурюють 1-2 сигарети. Тобто кожна сьома дитина вирішила спробувати курити , переконалася, що це дійсно огидно, і більше не збирається продовжувати це заняття. Не всі це знають, але наркотики при першому вживанні , як правило, також викликають досить неприємну реакцію. І тут важливо . кому повірить підліток: собі, своєму організму або групі однолітків, які переконають його, що потрібно набратися «сили волі» і задавити природну реакцію організму в ім’я якогось «кайфу». Алкоголь часто викликає в підлітків блювоту , і вони соромляться цього рефлексу. Замість того, щоб захоплюватися мудрістю природи, що придумала такий простий автоматичній спосіб виведення отрути.

Дуже важливо поговорити з підлітком у той час, коли він почав експериментувати й докладно розпитати його про ті відчуття, які він отримав. Одноліткам він схоже, прикидаючись, сказати, що все було класно, але якщо по – доброму розпитаєте його – він розповість щиру реакцію. І тоді спробуйте спрямувати його міркування так, щоб він став довіряти не словам. А собі, своєму організму. Як не курець не одержує задоволення від диму , так і людина, що не вірить у те, що наркотики викликають «кайф», ніколи не випробує такого кайфу.

Але така розмова буде плідною, тільки якщо дитина буде готова на відвертість із вами. Результат буде нульовим, якщо:

- агресивно пред’являти їй докази її експерименті.

- Читати моралі ;

- Робити моторошні далекосяжні висновки

Для того аби спровокувати її на відверте спілкування, доцільно:

  1. Пояснити , що її здоров’я й безпека для вас найважливіші, ніж порушення заборон. Твердо пообіцяйте, що прийдете їй на допомогу за екстрених обставин .
  2. Сказати , що , хоча вам не подобається така поведінка, ви поважаєте її право приймати рішення.
  3. Запропонувати їй обговорити сформовану ситуацію , причини, які спонукали її на експеримент, а те, як вона уявляє собі дальший розвиток подій.

Для багатьох підлітки такого експерименту буває досить , щоб виробити в собі стійке негативне ставлення до наркотиків на решту життя. Але цей експеримент зовсім не обов’язків . Граблі відомі так давно, що цілком можна довірити наступати на них іншим.

Дяговець Т. Організація профілактики наркозалежності у дітей та підлітків. // Психолог. – січ. - № 1. – 20908.- с. 20-23.

Упертість

Упертість( настирливість) – особливість поведінки ,в стійких формах-риса характеру,дефект емоційно-вольової сфери особистості.Виражается у прагненні неодмінно чинити по своєму ,всупереч розумнім аргументам,проханням,порадам або вказівкам інших людей. Це активне нехтування вимог інших людей ,вияв наполегливості.Якщо дитина дуже часто розпочинає сутички або надто самовіддано відстоює своє,така риса стає проблемною в спілкуванні.

У шкільному віці емоційне виховання тісно пов’язане з вольовим. Емоції - форма контролю за спрямованістю власної поведінки, воля - регулятивна та дієва сторона свідомості.

Впертість підлітка - це пародія на волю ,безглузда «наполегливість».Підлітки усвідомлюють недоладність власних дій ,але не відмовляються від них ,адже бояться показати свою слабкість і поступливість. Причиною надмірної впертості є неможливість сприйняти чужу позицію, не втративши своєї. Це схоже на поведінку двох баранів, які зустрілися на містку: поступитися для них значить впасти в прірву. А оскільки кожна здорова і сильна істота прагне вижити ,то вони докладають зусиль ,щоб перемогти.

Можливі причини яку викликають впертість:

1.Почуття образи, злості, гніву, помсти .

2.Надмірна емоційність.

3)надмірна ригідність (негнучкість, непластичність, зацикленість, заціпенілість, нервової системи - ознака темпераменту, вроджених особливостей психіки).Людині складно перебудувати сприйняття, уявлення, поведінку, важко пристосуватись до нових мінливих життєвих обставин .

4)Фрустрація важливих потреб (психічний стан дезорганізації свідомості і поведінки ,що виникає в ситуаціях ,які перешкоджають досягненню мети або задоволенню потреб)

5)Дріб’язкова ,надмірна опіка дорослих.

6)Зневажливе ставлення батьків до прагнення дитини бути самостійною-тоді впертість стає формою протесту ,обурення проти безпідставного пригнічення почуття дорослості.

КОРЕКЦІЯ НАДМІРНОЇ ВПЕРТОСТІ ПІДЛІТКІВ

Рекомендації батькам

Підлітковий та юнацький вік дітей-це час докорінних змін у свідомості та поведінці батьків. У стосунках зростає конфліктність –це сигнал того, що зрушення в психіці підлітка вже відбулися ,а позиція батьків щодо сімейного виховання залишилася тією самою. Виховні впливи, які були ефективними в дитинстві ,вже втратили свою силу. Батькам треба негайно змінювати свою позицію! Інакше ви гальмуєте ,штучно стримуєте розвиток дітей, а не сприяєте йому, хочу і мрієте бачити свого сина або доньку дорослими і самостійними( а самі мимоволі постійно повертаєте їх у дитинство )

Пам’ятайте : що гостріша криза у стосунках з дитиною ,то бурхливіше і швидше відбувається її розвиток .Так вона швидше стане дорослою ,самостійною, відповідальною. Наберіться терпіння! Усі складнощі –тимчасові.

Зміна позиції батьків передбачає:

1)Визнання ними «почуття дорослості» ( новоутворення в психіці підлітка) та зміцнення його щоденними «підкріпленнями» : «Який ти в нас дорослий вже!», «Нарешті ми можемо поговорити на рівних», «Ти доросла - тому вирішувати тобі», «тату, яка у нас уже доросла донька».

2)Невпинну передачу відповідальності за дедалі бурхливіший потік подій дитячого життя: подумайте і запишіть уже сьогодні, за що нині відповідає підліток ,куди ви більше не будете втручатися ( що вдягати, взувати, коли і що їсти , коли і як прибирати власну кімнату, як зачісувати волосся ,чим прикрашати себе тощо)

3. Не нав’язування готових рішень у різних життєвих ситуаціях, а постійне стимулювання, спонукання дітей до власних рішень : «А як думаєш ти?» , «мені цікава твоя думка», «Я знаю. Що ти вже достатньо доросла, щоб приймати виважені рішення». У підлітковому віці ми, батьки, можемо тільки радити ,а вирішувати мають самі діти. Якщо ж ви і далі намагаєтесь впливати на свою дитину, як і раніше , з авторитетної( суворої, вимогливої) позиції, «силовими методами» , вимагаючи тільки слухняності ,покірності, - отже , ви вчите власну дитину тільки підкорятися, а не мати власної думки і відстоювати її . Ви заохочуєте надмірну залежність від вас і ніяк не сприяєте розвитку здорової свідомості. Ви ставитесь до дітей як до своєї власності, а не до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. Наслідки такого виховання: брак впевненості в собі, низька самооцінка, несамостійність, безвідповідальність, залежна поведінка, страх перед труднощами , авторитетами, надмірна сприйнятливість до будь якого впливу.

4.Знаття дріб’язкової опіки в питаннях ,із якими дитина вже цілком може впоратися сама. Гіперопіка теж призводить до невпевненості в собі, безвідповідальності, безпорадності (адже своїм дітям ви на кожному кроці ніби втлумачуєте : «ти до ладу сама не зробиш...») Найефективніший стиль виховання – демократичний ,у якому встановлюються , рівноправні, довірчі стосунки між батьками та дітьми.

5. намагайтеся якомога менше читати моралі, установлювати заборони ,давати вказівки ,карати, тиснути. Натомість краще виявляти спокій, терпіння ,поблажливість .Навіть ціною деяких компромісів усіма силами душі силами душі старайтесь зберігати довірчі стосунки з дитиною підліткового віку .Запам’ятайте це співвідношення – 1:7. Для нормального розвитку здорової особистості на 1 заборону має припадати 7 дозволів; на 1покарання – 7 схвалень, заохочень; на 1 негативну емоцію – 7 позитивних.

Щоразу ,коли виникають суперечності, не висловлюйте своєї позиції, доки не покажете дитині ,що розділяєте її думку : «Ти хочеш вдягнути нові джинси, тому що тобі їх учора подарували ?». Але спробуйте в цю фразу вкласти повагу і зацікавленості, а не іронічно чи осуд.

І тільки тоді, коли підліток відчує ,що ви його зрозуміли і не засуджує, переходьте до викладу своєї позиції: «Я згодна, що обнову хочеться вдягнути одразу, але на вулиці зимою. Я хвилююся за твоє здоров’я. Що нам з робити?».

Хоч би що відповів підліток - не суперечте йому, доки не сформулюєте його думку і не отримаєте підтвердження ,що ви його правильно зрозуміли. Отже, перед кожним своїм висловлюванням спочатку з повагою і зацікавленістю відтворюйте позицію дитини.

Можливо, вам вдасться знайти компроміс ( наприклад ,вдягти під легкі джинси колготи чи під благеньку кофтинку – майку) ,а , можливо , й ні. Але своїм ставленням до розбіжностей у поглядах ви можете навчити дитину прислухатися до чужої думки , не втрачаючи своєї: « я поважаю твій вибір , хоча і не поділяю його». Це допоможе дитині не сприймати інакшу точку зору як загрозу своєму виживанню.

Пам’ятайте слова відомого російського психолога І. Кона: «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми маємо навчити наших дітей обходитись без нас»

Учіть своїх дітей розпоряджатися свободою, дайте їм право на власні помилки, можливість проживати своє життя ( не за вашим сценарієм), рости відповідальним, самостійним, незалежним, самодостатніми - тоді у вас буде менше підстав докоряти їм у невиправданій впертості та грубощах.

Карєва М. «Батькам упертих дітей» // Психолог. – трав. - №17. – 2011. – с. 15-16.

Кiлькiсть переглядiв: 845